Є особливий тип працівників, які завжди отримують підвищення

Цей сценарій, мабуть, знайомий майже кожному: в офісі (на виробництві, у магазині) працює багато людей. Хтось - краще, хтось - старанний і відповідальний, інші - явно ухиляються від роботи. Всі люди дуже різні, відповідно, і працівники - так само.

Але абсолютно в усіх організаціях і з року в рік повторюється одна й та сама ситуація: кілька співробітників, навички й продуктивність яких здаються досить посередніми, продовжують просуватися по службі, тоді як інші - більш ефективні та працьовиті - можуть лише про це мріяти. В чому причина? Вони чимось відрізняються чи їм просто щастить?

Колишній головний редактор Harvard Business Review, а також популярний автор Сьюзі Велч, вважає, що причин того, що деякі люди такі успішні в кар’єрному зростанні, може бути кілька. Але одна з них- ключова й найпоширеніша.

«Люди, «що мчаться вперед», - пояснює вона, - це, як правило, «щасливі екстраверти ». Тобто йдеться про певний тип особистості, який сприяє «реальній кар’єрній перевазі».

Доброзичливе спілкування колег в офісі
Доброзичливе спілкування колег в офісі

Іншими словами, заздрити цим людям або вважати, що їх незаслужено підвищують, марно. Вони вже народилися або сформувалися з певним «набором» рис особистості, який практично гарантує підвищення по службі. Природно, якщо вони самі все не псують (хоча таке трапляється, хоч і рідко).

Сьюзі Велч пише, що вперше помітила цей феномен ще 30 років тому. Після закінчення Гарвардської школи бізнесу найпершими з їх випуску знайшли роботу (причому відмінну і високооплачувану) далеко не найвидатніші й розумні випускники, а, скажімо так, найпопулярніші. Ці юнаки та дівчата, за її словами, були «дуже товариськими й доброзичливими - теплими, щирими й дуже відкритими». Це саме вони завжди організовували вечірки на пляжі й ніколи не упускали можливості похвалити однокурсників за хорошу відповідь на семінарському занятті».

Спочатку, каже Велч, це її дико дратувало. Вона навіть телефонувала додому матері і скаржилася:

«Мамо, мені здається, що оцінки й успішність взагалі не цікавлять роботодавців! Та й всі мої навички та вміння також! Як би не старався і яким би не був - хтось, набагато посередній, все одно тебе обжене!»

Але з часом Сьюзі Велч змінила своє ставлення і до самого феномену «щасливого екстраверта» і до таких людей. Так відбувалося в усіх компаніях, де вона працювала. І тепер, коли вона сама стала босом, чітко зрозуміла, чому.

Колеги працюють разом в команді
Колеги працюють разом в команді

«Річ у тому, що діяльність будь-якої організації або компанії є найбільш продуктивною та ефективною лише за умови гарної командної роботи. При цьому важливо, щоб не було зайвої «драматизації» цього процесу, - говорить вона. - І тут «щасливі екстраверти» виявляються просто незамінними. Вони, як ніхто інший, вміють злагоджено працювати в команді й згладжувати всі гострі кути. Вони не іронізують над завданнями шефа (причому абсолютно щиро), не лаються з колегами, не стараються «стрибнути вище голови» і т.д. Тобто - просто добре роблять свою роботу в команді. І, якщо виявляють при цьому старанність і зацікавленість, то в кінцевому підсумку стають улюбленцями начальника. А це означає, що коли мова зайде про підвищення, то бос в першу чергу згадає саме про таких людей, а не про когось, можливо, навіть більш талановитого і яскравого».

Усе ніби логічно і зрозуміло. Жодних образ. Але що робити іншим людям? Тим, кому не пощастило народитися «щасливим інтровертом»? Велч каже, що навіть якщо ви інтроверт, не потрібно впадати у відчай. Це не означає, що доведеться все життя лише спостерігати, як інших просувають по службі.

«У мене - четверо дітей, двоє з яких - яскраво виражені інтроверти, - зізнається автор. - І у них так само все відмінно в професійному плані!».

Вся річ у тому, що Сьюзі Велч навчила їх не тільки відповідально ставитися до роботи, але й не соромитися вголос говорити всім, у тому числі й начальникам, про те, що їхня стриманість - це всього лише прояв натури інтроверта, а не негативне ставлення до чого-небудь або кому-небудь у команді.

Велч підкреслює, що тут головне - попередити, а не виправдовуватися, коли про тебе вже складеться хибне враження.

«Інтроверти - точно так само беруть участь в командній грі, просто вони по-іншому поводяться і спілкуються, - каже вона. - Ви повинні говорити про такі речі голосно і постійно. Крім того, не забувайте посміхатися частіше, ніж вважаєте, що «це доречно». Річ у тому, що люди не можуть читати ваші думки, але вони здатні «прочитати» ваше обличчя. Якщо ваші очі наповнені теплотою й участю, ви відкриті й посміхаєтеся, значить - в команді, свої».

У підсумку Велчє підкреслює:

«Талант усе одно прокладе собі дорогу і переможе».

Це означає, що навіть якщо ви «закриті», ви неймовірно талановиті, то зрештою в організації або компанії вас обов’язково оцінять. Інша справа, що на це можуть знадобитися роки. А комусь взагалі не пощастить … Чи варто ризикувати?

Так влаштоване життя: будь ви хоч Ейнштейном, ваші колеги, щасливі екстраверти, майже завжди матимуть перевагу.

«Ваш бос, швидше за все, ніколи не скаже вам про це, - каже Уелч, - але ви дізналися про це зараз від мене».

Адже це зовсім не складно: посміхатися частіше, ніж «належить інтроверту», і нагадувати час від часу, що інтроверт просто дещо замкнутий, але насправді - любить усіх і є чудовим командним гравцем.

Редакція Твоє Медіа

Редакція Твоє Медіа

Головний редактор

Відповідає за редакційну політику видання та перевірку матеріалів. Пише про рішення місцевої влади, бюджет і розвиток громади.

Усі матеріали автора (4)

Залишити відповідь